Київ. Громaдський транспорт. Я мовчки закіпала спостерігаючи за цією картиною…

Не часто, але потрапляю у громадський транспорт. І сьогодні довелося. Щоправда, спочатку хвилин 30-40 чекала хоч би якого. Холодяка, безкінечне блимання межи очі безкінечними фарами безкінечних машин центру міста, навкруги суцільні, у палець товщиною, татуйовані смоляні брови з-під однакових плетених шапок, нарощені вії, розкішні бренди гривень за чотириста і сірі спортівки з білими кросівками на здоровенних лосях.

Приїхав тролейбус, в який мене занесли і утрамбували.

Від площі Льва Толстого до універу їхали ще 40 хвилин.

Подорож навіювала бажання когось убити, хоча б покалічити, ну, добре, просто зіпсувати комунальне майно — типу врізати по валідатору, розбити вікно, защемити пальці кількох громадян старим компостером чи хоча б дверима, а також багатьом громадянам забілити їхні імена в паспорті і переназвати їх іменами найнепопулярніших тварин або часто вживаних імен тварин з народного фолькльору.

Один лось під два метри зростом (не перебільшення) у сірих спортівках на білі кросівки із — увага — тоненьким браслетом із рядочку штучного навіть не цирконію царював на передньому сидінні, а навколо нього в позах стриптизерки на пілоні спресувалися громадяни старшого віку, декому явно було за сімдесят.

Читай продолжение на следующей странице
Оцените статью
Київ. Громaдський транспорт. Я мовчки закіпала спостерігаючи за цією картиною…
Кто помнит «Солнышко»? Его вкус и запах точно невозможно забыть